Глава 02. Незнайомець у селі – Книга Володарі води

Наступного дня прокинувшись Террі побачив, що сонце вже повністю освітлило кімнату. Його косі світанкові промені падали на ліжко у якому лежав хлопець. Крізь вікно було видно чисте небо світло-блакитного кольору. Висновок — погода гарна. Буде гарний день.
Тільки от Террі аж ніяк не хотів веселитися. Власне він навіть не міг піднятися з ліжка. Вчорашня раптова втома так і не залишила його. Хлопець почувався якимсь виснаженим, ба навіть хворобливим. Витягнувши праву руку з під ковдри, Террі почав здивовано розглядати шрам-півколо на тильному боці долоні. Все було нормально, хоча хлопець міг закластися на тонну золота, що вчора він світився блакитним сяйвом.
Потерши очі Террі позіхнув і вловив запах печеної картоплі. Повільно, дуже повільно і обережно він встав з свого м’якого ліжка, і поплентався снідати. Добре, що він вчора не роздягався, коли лягав спати. Террі був переконаний, що якби йому сьогодні довелося вдягатись, то він напевне не зміг би і натягнути на себе штани.
Юнак відкрив двері кухні і одразу ж опинився в міцних обіймах Роксани. Привітавши його з Днем Народження вона вручила йому книгу Стівена Кінга “Мертва зона” в лискучій обкладинці і цілу торбинку цукерків. Хлопець натомість дав їй набір італійських парфумів, які він зазделегідь замовив у крамниці, неподалік від своєї школи. Останнім часом Роксана ,,тонко’’ йому натякала, що вона хотіла б отримати саме їх на День Народження. Мама подарувала Террі гарний складаний ніж з золотистою ручкою інкрустованою камінцями, схожими на сапфіри.
— Вітаю з чотирнадцятиріччям синку, — мовила Кенді ще раз обнявши хлопця.
Коли вона його відпустила, Террі глянув на Роксану, яка стискала свої подарунки. Хоча вона намагалася більше посміхатися, та все одно, виглядала якоюсь втомленою. Очі були червоними і напухлими, а під ними виднілися темні кола. Террі здогадався, що не один він не виспався цієї ночі.
— Сьогодні ми відсвяткуємо ваші Дні Народження, — весело вигукнула мама.
Роксана оглянула маленьку кухню й промовила:
— А де ми будемо накривати на стіл? Тут нам буде тіснувато.
Елеонора ствердно кивнула.
— Справді, — погодилась мама, а тоді додала: — Якщо погода нас не підведе, то поставимо стіл у садку. Там просторо, та й на свіжому повітрі набагато краще відпочивати ніж в будинку.
— От і добре, — прощебетала бабуся.
Весь день вони готували різні салати і солодощі. На пальцях у Террі виднілися численні порізи, які він отримав тоді, коли намагався допомогти нарізувати моркву. На щастя Елеонора знайшла в аптечці декілька пластирів, якими заліпила криваві порізи. Тепер юнакові руки були схожі на лабети мумії. Щоб надалі позбутися всяких проблем Елеонора дала Террі помішувати крем для заварних тістечок. Поруч з хлопцем Роксана сердито чистила цілу гору брюсельскої капусти. Нарешті Террі з мамою ледве заніс до саду стіл, який вони поставили під розлогою липою. Роксана припасувала на ньому білосніжну скатертину і вони разом почали накривати на стіл. Юнак глянув на небо — воно все ще було чистим і привітним.
О шостій годині стіл вже вгинався від великої кількості тарілок повних смачних наїдків, які вони разом наготували.
— ВІДІЙДИ, РОКСАНО! ВІДІЙДИ ВБІК! — вигукнула Кенді несучи велетенський торт. Ледве донісши мама поклала його посередині столу.
— Коли ви встигли його спекти? — вражено спитав Террі розглядаючи торт повний смачної глазурі.
Елеонора посміхнулась і підморгнувши Кенді сказала:
— У нас свої секрети.
Далі розмови припинилися, бо всі вгризлися в смачні страви. Террі покуштував потрохи кожної, а тоді на десерт з’їв чималий шматок торту і штани в області живота почали трищіти. Згодом бабуся принесла два старі ліхтарі і почепила їх на вузлувату гілку липи, щоб освітлити присмерковий сад.
— А пам’ятаєте, як ви до мене вперше приїхали? — запитала Елеонора зручніше влаштовуючись на стільці.
— Ага, це неможливо забути, — посміхнувся Террі. — Ми тоді розбили тобі дві шибки м’ячем для бейсболу, мало не довели до смерті стару вагітну кішку і підпалили свічкою диван.
— Ти ще не сказав про всі ті кущі гортензії, які ми витолочили граючись в піратів і, за які нам тоді добряче перепало, — додала Роксана.
— Так, ви були справжніми шибениками, — підсумувала мама.
— Ми ще й досі такі шибеники, — жваво додала Роксана.
Після цих слів бабусина усмішка трохи зів’яла, на що вона сказала:
— Як би я хотіла, щоб ми всі жили разом, як справжня повноцінна сім’я.
Кенді набрала серйозного виразу обличчя.
— Я ж тобі тисячу разів казала, щоб ти переїхала до нас, — прошепотіла вона.
— Кенді, я тільки за, — промовила Елеонора.
— Тоді в чому проблема?
— Просто світ змінюється і не в кращий бік, — відповіла бабуся. — Скоро ви самі все зрозумієте. Машини, техніка, електроприлади… Я не зможу жити серед цієї міської метушні, розумієте? До того ж у мене є дуже важливі справи.
Террі і Роксана перезирнулися і тільки тепер впізнали свою колишню бабусю — вона знову говорила загадками.
— Алло! У нас наче День Народження, — вигукнув Террі показуючи на себе і Роксану. — Давайте веселитися.
Елеонора підвела погляд й глянула просто в очі хлопця, а тоді нарешті посміхнулася.
Решту вечора вони мили посуд і наводили лад на кухні. Дивовижно, який бедлам вони встигли влаштувати за один день. Смітити легко — прибирати не дуже. Цю невеселу істину Террі усвідомив коли відшкрябував сире тісто з поверхні столу. Випивши невеличку порцію гарячого шоколаду вони пізно полягали спати.
Тієї ночі Террі знову снилися дивні, ба навіть жахливі сни, в яких сивоволосий чоловік тортурами намагався щось вивідати в старої жінки з гострими вухами.
Вранці хлопець прокинувся дуже рано. Думаючи, чим би йому зайнятися, він одягнувся і тихенько вийшов з кімнати. Опинившись на сходовому майданчику Террі помітив сходи, які вели на горище. Юнак хвилину повагався, чи варто йому заходити в кімнати без дозволу Елеонори? Нічого конкретно не вирішивши, Террі несподівано, навіть для самого себе, поставив ногу на сходинку і почав підніматися хиткими дерев’яними сходами на гору. За декілька хвилин він опинився перед невеликими старими, прочиненими дверима. Цікавість взяла гору і Террі відхилив скрипучі двері.
За ними ховалася крихітна кімната, повна дивних речей поскладаних аби-як. Серед того рейваху були кришталеві кулі ідеально круглої форми, пучки різних засушених трав і рослин, величезне дзеркало з вирізьбленими на ньому рунами, цілий стос книжок написаних незнайомою Террі мовою. На стіні висіла ціла колекція кинджалів з виблискуючими гострими лезами, а просто біля дверей лежав вкритий іржею старий чавунний казан. В кутку стояв спертий до стіни сагайдак повний стріл з срібними наконечниками. На занедбаному столику валявся розгорнутий потьмянілий від часу пергамент, ціла купа поїдених мишами карт, а також кулон у вигляді якогось символу. Террі взяв його в руки і почав зацікавлено розглядати.
Аж тут на сходах почулися чиїсь приглушені кроки. Хлопець швидко засунув амулет в нагрудну кишеню вовняного светра і вибіг з горища. Зійшовши вниз він зустрів Роксану, яка йшла на кухню.
— Доброго ранку! — привіталась вона.
— Привіт! — відповів Террі невинним тоном.
— Де ти був? — запитала його дівчина поглядаючи на сходи, що вели на горище.
— Та так, прогулювався по будинку, — ухильно відказав Террі.
Вони разом спустилися на кухню, де Роксана втамувала свою спрагу, власне, саме тому вона так швидко прокинулася.
— Нарешті я сьогодні виспалася, — задоволено сказала вона.
Хлопець похитав головою.
— Я теж, — додав Террі. — Вчора вночі на мене напала така раптова слабкість і біль, що я всю ніч провалявся в ліжку, але зовсім не виспався.
Роксана пильно на нього глянула.
— І я теж, — зойкнула вона.
— Дивно, — прошепотів Террі. — Дуже дивно. Або ми обоє зійшли з розуму, або тут щось не те.
— Так, — погодилась дівчина. — Можливо це сталося через магнітні бурі.
— Або через повний місяць, — зітхнув юнак.
Роксана задумалась і автоматично піднесла прозорий келих заповнений чистою водою до вуст. Зробивши невеличкий ковток, вона зрештою сказала:
— Як думаєш, нам варто про це розповідати мамі і Елеонорі?
Террі навіть не задумуючись заперечно похитав головою.
— Не хочу щоб мене вважали психом, — грубо сказав він.
Почулися чиїсь кроки.
— Т-с-с-с, — зашипів хлопець, бо Роксана вже відкрила рот, щоб щось сказати.
Відчинилися двері і на кухню зайшла Кенді все ще в картатому халаті.
— Доброго ранку, дітки, — весело сказала вона. — Не думала, що хтось крім мене так швидко прокинувся.
Террі і Роксана недоречно глянули один на одного. На жаль мама це помітила.
— Що з вами? — здивовано спитала Кенді. — Ви нормально виспалися? З вами все гаразд?
— Так, — разом сказали підлітки.
Пильний погляд матері залишився незмінним.
— Ви якісь дивні, — визнала Кенді.
На щастя саме в цей момент на кухню зайшла Елеонора. Вона теж була в халаті, та ще й з сіточкою для волосся на голові.
— Ого, — здивувалась вона. — Чого це ви так швидко посхоплювалися з ліжок?
Роксана вишкірила зуби і переконливо сказала.
— Просто ми нормально виспались. Мабуть через кількість їжі, яку вчора з’їли.
Террі кивнув.
— До речі про їжу, — дуже вчасно сказала мама. — Пора думати про сніданок.
— Добре, — погодилась Елеонора підходячи до плити.
— І ще дещо, — промовила Кенді. — Ти не заперечуєш, якщо ми сьогодні влаштуємо …е-е… велике прибирання будинку. Просто кругом така пилюка.
Мабуть мама вирішила, що ці слова прозвучали неввічливо, тож додала:
— Ну, якщо ти…
— Ні, — заперечила бабуся. — Я цілком згідна з тобою — тут забагато пилу.
Вони нашвидкуруч поснідали залишками їжі з Дня Народження і почали прибирати. Террі і Роксану випхали поратись на дворі. Вони витирали підвіконники, мили вікна, зчищували мох з фундаменту будинку, підрізали газон, живопліт, приводили до порядку кущі троянд. Ранкове сонце нестерпно припікало і з них зливалися сьомі поти.
Роксана знайшла в комірчині довгий садовий шланг. Тож, щоб трохи освіжитися, вони вирішили трохи пообливатися з-під шланга. Прикріпивши його до крану біля розлогої липи, Роксана зблиснувши очами націлилась шлангом на хлопця і звільнила воду. Щоб хоч трохи вберегти очі, Террі витягнув руки вперед.
Струмінь холодної чистої води полетів до юнака, але за два метри від нього різко змінив свій напрям і влучив у, на щастя зачинене вікно, в якому стояла Елеонора. За декілька секунд вхідні двері навстіж відчинилися і з них вийшла бабуся, яка зараз більше нагадувала розлючену тигрицю.
— Що ви витворяєте? — вигукнула Елеонора. Її голос луною розійшовся по садку.
— Ми просто хотіли освіжитись, — стримуючи хихотіння сказала Роксана.
Бабуся отетеріла.
— Он як? — крикнула вона. — Додумались, крижаною водою обливатись, а якщо ви захворієте, хто за вас відповідатиме? Де ви взяли шланг?
— У комірчині , — відповіла Роксана зиркнувши на Террі.
— Віднеси його назад, — звеліла Елеонора, а тоді вона крутнулася на підборах і подріботіла до будинку.
Коли бабуся зникла за дверима Роксана ошелешено сказала:
— Що сталося?
— Не знаю , — не менш спантеличено відповів Террі не розуміючи, як це струмінь води ні з того ні з сього відлетів у інший бік, протилежний його траєкторії. А це, якщо говорити більш ширше, суперечить законам фізики. Хоча Террі мав певну здогадку. Що, як те бажання, яке він загадав на падаючій зірці, здійснилося. Та ні, цього просто не може бути!
Тишу порушила Роксана.
— Террі, дай мені свою праву руку, — прошепотіла вона.
— А що таке? — стривожився хлопець показуючи їй руку.
— Просто, коли струмінь води відлетів, мені здалося…
— Що? — нетерпляче спитав Террі.
Роксана зціпила зуби і неохоче сказала:
— Мені здалося, що твій шрам на руці світився.
Юнак скривився.
— Е-е…світився?
— Так, — підтвердила Роксана. — Блакитним сяйвом.
Террі мовчки втупився в сестру. Мабуть їй стало ніяково, бо вона додала:
— Можливо це мені привиділось…
Але хлопець не прислухався до її слів. Дивно. Вже другий раз Террі поставав перед фантастичним і дивним фактом, пов’язаним з його шрамом-півколом на долоні. Першого разу хлопець побачив, як шрам сяяв під час тієї загадкової ночі, коли на нього напав страшенний біль і раптова втома. А тепер, це вже відбулося вдруге. Що ж це таке? Вреші-решт, не може ж двом людям привидітися одне і те ж саме. Просто містика якась.
— Террі, з тобою все гаразд? — стурбовано спитала Роксана.
Це питання хлопець уже чув, але від своєї мами.
— Так, — відказав він.
— Як думаєш, яка причина цього…цього..?
Роксана так і не змогла знайти підходящого слова, яке б описувало те, що щойно сталося. В результаті вони десь пів години ділились різними безглуздими версіями й врешті-решт вирішили, що все це їм привиділось(хоч Террі був переконаний у протилежному), а воду мабуть підхопив вітер.
— Діти, ходіть обідати, — крикнула мама вистромивши голову з вікна.
Террі з Роксаною попрямували до завішаної портьєрами кухні, де прийняли велику порцію товченої картоплі. Після обіду вони всі разом пішли прибирати на горищі. Террі намагався так само, як і Роксана виражати своє здивування і захоплено розглядаючи старовинні предмети, щоб ніхто не здогадався, що він тут уже бував.
Бабуся не дозволила їм викинути жодної речі з цієї кімнати, навіть поїдені мишами карти, заявляючи, що їй вони ще потрібні.
— То що ж нам тут робити? — роздратовано спитала Роксана.
— Просто витирайте пил, — відповіла Елеонора й вручили їй і Террі щіточки для пилюки.
Оскільки в кімнаті вже дуже давно не прибирали, то юнак просто йшов вздовж занедбаних поличок і витирав усе, що бачив. Підійшовши до колекції стріл в сагайдаці Террі побачив дивну стрілу, з вирізьбленими на ній візерунками і вкритим іржею наконечником. Судячи з вигляду, стріла, як і всі речі в цій кімнаті була дуже старою. Хлопець простягнув до неї руку, але тут біля нього проходила Роксана і ненароком штовхнула його. Рука ковзнула по наконечнику і вся долоня вкрилася кров’ю. Террі зойкнув від болю. Раптом, в його голові пройшло миттєве неприємне запаморочення, в роті пересохло, а в очах потемніло. Хлопцем хитнуло і він впав навзнак на підлогу.
Террі втратив свідомість.

У Террі в голові клубочилися різні незрозумілі думки. Його оточувала непроглядна темрява. Не було чути жодного звуку. Ця тиша вже починала тиснути на вуха, але несподівано перед очами хлопця почали зринати розмиті обриси кімнати. Просто з нічого виникали вологі сірі стіни, які навіювали страх.
Террі бачив все це не своїми очами. Навіть поміж його думок відчувалися чужі емоції, почуття і спогади. Террі навіть знав своє теперішнє ім’я. Ім’я того, чиї думки сплелися з його думками, ім’я того, чиє тіло було і його тілом. Це був Абраксас.
Хлопець відчув приплив думок. Чужих думок.
Жінка, яка була йому так потрібна в нього у полоні, але навіть після цих жахливих тортур, які не витримала б жодна жива істота, вона не піддається. Невже вона готова віддати життя за нього. Вона знає де він, але ніяк не хоче цього розповісти, назвати його місцезнаходження.
В двері постукали і в кімнату зайшов хлопець, син того, хто заволодів тілом Террі. Цього хлопця Террі вже бачив. Одного разу він приснився йому. В тому сні цей юнак впіймав ту стару жінку, за наказом сивоволосого чоловіка. Дивно, але поміж своїх думок Террі знайшов ім’я цього хлопця — Нексус. Так, перед ним стояв Нексус.
— Вона здалася, — сказав Нексус. — Його звати Террі Стоун. Зараз він перебуває в Елеонори. Тобто, тієї самої Елеонори-Майлотика.
Абраксас (а разом з ним і Террі) солодко втягнув носом повітря — він насолоджувався словами, які йому сказав син. Чудова новина!
— Накажи одному із гарноків знайти його і доставити до мене, — сказав Террі не своїм голосом.
Террі відчув у своїй голові чиєсь шепотіння. Він відчув свідомість ще однієї істоти. І ще трьох, ні п’ятьох…
Юнак несвідомо вхопив пасмо свого довгого волосся — воно було сивим.
Раптом видіння розмилося і хлопець відкрив очі. Наче в тумані він побачив бабусю, яка стояла над ним і бурмотіла якісь дивні, незрозумілі слова. З силою Террі повернув голову на подушці й побачив Роксану і маму, які стояли біля стіни з кам’яними обличчями. Нажаханими обличчями!
— Кров очистилась, він прийшов до тями, — наче крізь вату Террі почув голос Елеонори. Несподівано вона поклала свою долоню на поранену долоню хлопця і щось тихенько прошепотіла. Террі відчув неприємне лоскотання по всьому тілі, а тоді довгоочікуване полегшення. Тоді Елеонора провела своїми довгими пальцями по його переніссі і виразно сказала:
— Ватнор!
Повіки одразу ж стали важкими і Террі провалився в сон.

Прокинувшись хлопець виявив, що лежить на м’якому ліжку у себе в кімнаті. Він почувався жахливо. Все тіло пронизував нестерпний пекучий біль, схожий на той, що він відчував тієї ночі, напередодні свого Дня Народження. Кінчики пальців заніміли, а голова здавалося зараз вибухне. На додаток до всього цього в горлі пересохло і юнака мучила спрага.
На щастя на тумбочці біля свого ліжка він побачив велику банку консервованого соку, а біля неї прозорий келих. Ледь-ледь підвівшись на ліжку Террі тремтячими руками наповнив келих по вінця соком і миттю спорожнив його. Несподівано юнак відчув себе значно краще. Наче з потоком крові по тілу поширювався холод, крижана вода, яка вгамовувала пекучий біль. Блаженне відчуття.
Хоча фізично Террі відчував полегшення, але в голові панував шалений вихор думок, який одурманював розум. Першим питанням, яке спало йому на думку було таке: що сталося? Чому він втратив свідомість? Що за видіння йому привиділись?..
Тим часом за вікном сходило сонце. Коли воно повністю освітлило кімнату Террі з значними зусиллями підвівся з ліжка і став на ноги. В голові одразу ж запаморочилось, але хлопець притримуючись за тумбочку, а тоді за стіну таки вийшов з кімнати. Обхопивши обома руками перила він помало спустився сходами до кухні.
Всі вже прокинулись. Роксана, мама і Елеонора мовчки сиділи за столом. Побачивши хлопця бабуся одразу ж допомогла йому сісти на стілець, а тоді спитала:
— Як ти себе почуваєш?
Скривившись Террі відповів.
— Нормально, — а тоді побачивши недовірливий вираз обличчя Елеонори додав: — Ну, не дуже. А що власне сталося? Чому я?..Що?..
— Можливо це видасться тобі дивним, — відповіла бабуся, — але скажу як є — ти порізав руку об отруйну стрілу кентаврів.
— Що?..Кого? — не зрозумів Террі. В голові все ще паморочилось, тож питання виникали якось несвідомо. Та й все довкола було нечітким – відчуття жахливе.
Здавалося Елеонора була готова до такого питання, бо вона одразу ж відповіла:
— Ти що не читав міфів народів світу?
Звичайно, на світовій літературі юнак читав щось про кентаврів — наполовину людей — наполовину коней, але відповідь Елеонори була якоюсь безглуздою.
— Ви що з мене знущаєтесь? — огризнувся Террі і це було помилкою – в голові неприємно закололо.
— Ні, зовсім ні, — заперечила бабуся. — Слухай, Террі, згадай скандинавські міфи. У всіх них є доля правди. Всі ті міфічні істоти й справді існують. І, якщо ми вже говоримо прямо, то ти і Роксана нащадки древнього народу ельфів.
Кілька секунд на кухні панувала тиша, але Террі її порушив, вибухнувши цілою тирадою.
— Припиніть говорити дурниці, — вигукнув він наголосивши на першому слові. — Все це…
— Террі, це правда, — перебила його Роксана, мабуть відчуваючи, що зараз він може наговорити багато зайвого. — Я знаю, знаю, що в це важко повірити, але ми справді…ми…
Вона не змогла закінчити речення під таким зверненим до неї розлюченим поглядом, тож присоромлено втупилась у свої коліна. Террі був переконаний, що вона навіть не знає хто такі ельфи.
— Покажи йому! — прошепотіла Кенді.
— Що? — не зрозуміла Елеонора.
— Доведи, — кам’яним голосом сказала мама кивнувши на Террі. — Покажи йому і тоді він повірить.
Юнак ще ніколи не чув щоб мама так серйозно і холодно розмовляла з бабусею. Значить ситуація куди складніша ніж здається. Значить вона вже давно щось від них приховувала.
— Добре, — погодилась Елеонора нарешті зрозумівши, що мала на увазі Кенді.
Вона пильно глянула на хлопця, а тоді роззирнувшись по кімнаті сфокусувала свій погляд на золотистій вазі з засушеними квітами. Тоді Елеонора витягнула руку і націлившись вказівним пальцем на вазу вигукнула:
— Монертанто!
Від того, що сталося далі у Террі мало не зірвало дах, а сталося ось що:як тільки це дивне на звучання слово злетіло з вуст Елеонори, з її долоні вилетів червоно-золотий струмінь, який влучив у вазу. Пролунав звук розбитої порцеляни і вона розлетілась на сотні маленьких кусочків.
Тоді бабуся знову махнула рукою описавши в повітрі дугу і черепки знову злетілись до купи, сформувавши на поличці між книжками цілу і неушкоджену вазу. На ній не було видно ні тріщин, ні інших ознак, які б свідчили про те, що кілька секунд тому ця ваза була розбита. Абсолютно нічого.
Террі не вірив своїм очам. Те, що щойно сталося повністю вивело його з рівноваги.
— Але… — ледве видушив з себе хлопець. — Але як?.. Що ти?..
Елеонора відповіла на запитання запитанням.
— Тепер ти мені віриш?
— Я…я не розумію, — затнувшись відповів Террі. – Це що якийсь трюк? Як ти це зробила?
Бабуся відповіла одразу.
— За допомогою магії.
— Е-е…магії? — не зрозумів юнак.
— Так, — підтвердила Елеонора. – Ельфи — це народ, який може витворяти дивовижні речі, використовуючи магію.
— То ти чаклунка? — мовби між іншим спитала Роксана.
— Я ж тобі вже казала, що не зовсім, — роздратовано відповіла бабуся, а через секунду додала:
— Хоча, якщо слово “магія’’ у вас асоціюється з чаклунами, то можна і так сказати.
— Але ж це неможливо, — трохи прийшовши до тями сказав Террі. — Це просто… ненормально.
— А як ти назвеш те, що я щойно зробила?- сердито спитала Елеонора. – І те, що ти зробив вчора з водою? Все це прояви магії. І це доводить той факт, що ви наполовину ельфи. І ще, ви звернули увагу на форму своїх вух – вони загострені. Це ще одна особливість ельфів.
Террі мовчки втупився в одну точку на стіні. В багатьох книжках в жанрі фентезі, які він обожнював, йшлося про гостровухих ельфів. Він і Роксана справді зовнішньо чимось схожі на них, та що з того, це ж вигадані персонажі вигаданого світу. Ну, а те що вчора відбулося з водою дійсно було дивним. Але ж магія, чаклуни – це все невід’ємна частина коміксів, а не реального світу. Як все це може існувати. Та з іншого боку очі не обманюють. Можливо все це прав…
“ Ні, — подумки заперечив Террі сам собі. — Це просто фокуси, безглузді фокуси’’.
— Воду міг підхопити вітер, — нарешті відповів він. – Ми не ельфи! Це ж … повне безглуздя!
— Террі, ти все ж таки маєш в дечому рацію, — погодилась Елеонора. – Роксана і ти лише наполовину ельфи, бо ви в не є прямими нащадками цього народу. Ваш батько звичайна людина, а от мати справжня ельфійка.
Террі скривився. Натомість Елеонора додала.
— Якби ви були…е-е…так би мовити чистокровними ельфами, то суттєво відрізнялися б від своїх ровесників-людей. Наприклад ви безперечно були б набагато швидкіші, сильніші і …( це одразу кидається в очі)…красивіші за зовнішністю. На жаль, в ваших жилах більше людської крові, тож єдиний елемент, який споріднює вас з народом ельфів — це форма вух.
Тепер Террі засумнівався. Він справді завжди був першим у списку переможців шкільних змагань з фізичної культури, а Роксана навіть виграла кубок з гімнастики, в змаганнях, в яких брали участь декілька шкіл-лідерів. Ні, це просто збіг обставин. Що з того, що він має чудові оцінки з фізкультури.
Мабуть Елеонора відчула його сум’яття і невпевненість, бо вона спитала спершу в Роксани:
— Ти мені віриш?
Дівчина ствердно кивнула головою.
— А ти? — бабуся повернула голову до хлопця.
Террі не встиг відповісти тому, що в дворі пролунав нестерпний крик. Крик, від якого здригалися шибки. Крик, від якого закладало в вухах. Здавалося, хтось просто біля вуха голосно заграв на духовому інструменті.
Елеонора побіліла. Вона так швидко зірвалася з стільця, що аж перекинула його. Бабуся вискочила з кухні і вибігла на двір. Всі інші за нею. Як тільки-но Террі вийшов через вхідні двері на сходи, то побачив, що біля хвіртки, між двома колонами з грифонами на верху, стоїть постать, закутана в довгий чорний плащ, який розвівався під легеньким вітром. Обличчя незнайомця було заховане під каптуром. Виблискували лише очі – жовті, з вертикальними зіницями, як у кота.
Крик припинився і почвара заговорила холодним голосом, з якимсь собачим скавулінням.
— Віддай хлопця і ніхто не постраждає.
— Нізащо, — відказала йому Елеонора.
Істота з дивним хрипом засміялась.
— Не поспішай з відповіддю, якщо ти віддаси його, то залишишся жива. Плата не така вже і велика.
Бабуся була непохитна.
— Повертайся до темряви, яка чекає тебе і твого володаря.
Істота не відповіла.
— Забирайся звідси, — крикнула Елеонора.
— Не стій на моєму шляху, Елеоноро, чи як тебе тепер називають, Майлотик, інакше відправишся вслід за своїм чоловіком на той світ.
Попри страх, який заволодів юнаком, він подумав:
“ Чоловік? В бабусі був чоловік? Ні! Вона ж не одружена’’.
Елеонора зціпила зуби і щось ледь чутно прошепотіла. Террі відчув, як від неї почало розсіюватись тепло. Раптом кам’яні грифони ожили і розправили свої двометрові крила.
— Відправте цього гарнока на той світ, — вигукнула бабуся.
Грифони зіскочили з високих колон і з приглушеним звуком опинилися на землі, просто біля тієї почвари. Вони одразу ж почали його атакувати, шматуючи своїми гострими кам’яними пазурами на передніх орлиних лапах.
Грифони розпанахали йому груди, а тоді незнайомець лінивим ударом своїх рук, замотаних у сіре клоччя, розтрощив їх, перетворивши на купу каміння. Ця істота була дуже сильною. Террі з острахом ступив крок назад опинившись за спиною в Елеонори.
— Значить ти не прийняла моєї пропозиції, — гаркнула істота. – Ти обрала смерть для себе і своїх рідних.
— Террі теж мені не чужий, — заперечила бабуся. Її брови утворили одну лінію.
— Але він стоїть на дорозі мого володаря, — голосно сказав прибулець, — саме тому він має померти.
Померти? У Террі від жаху відвисла щелепа.
— А ти зараз стоїш у мене на дорозі, — твердим голосом промовила Елеонора. – Якщо ти негайно не заберешся звідси, то вилетиш прожогом. Повір мені, гарноче, я знаю що кажу.
Істота зловісно загарчала і почала наближатися до них. Елеонора не втрачала жодної секунди. Вона витягнула руку і вигукнула:
— Еванарто лефан мора!
З поміж її пальців вилетів срібний пучок світла, який влучив просто в груди гарнока. Він відлетів на чотири метри назад і щосили гепнувся на землю. Але це його не зупинило. Гарнок одразу ж підвівся і знову почав насуватися на них.
— Борнак ралан! — вигукнула бабуся.
Прибулець наштовхнувся на невидиму стіну. Він знову закричав таким пронизливим тоном, що Террі був змушений прикрити вуха руками.
Елеонора теж скривилася від цього крику, а тоді несподівано хвилястим рухом провела рукою в повітрі і гарнока огорнуло полум’я. Не знати звідки у бабусиній руці опинився ніж, з срібним лезом, який вона одразу ж кинула в істоту. Наче на вповільнених кадрах Террі побачив, як ніж вп’явся в обличчя гарнока, яке ховалося під каптуром. Почвара почала корчитись і шалено кричати від болю. Плащ перетворювався на чорний їдкий дим, і Террі помітив у ньому розмиті контури людини. Під мантією весь цей час ховалася людина, а не могутня істота.
— Онурал асентеро!
Вогонь почав згущуватись і він повністю поглинув гарнока. Все що від нього залишилось – це купка попелу на садовій доріжці.
Террі стояв з широко розплющеними очима і навіть не міг поворухнутись. Його руки тремтіли від невимовного страху. На щастя все закінчилось (хоча насправді все тільки починалось). Тільки тепер хлопець повірив. Як після такого можна відштовхувати від себе факт існування магії? Можливо Елеонора має рацію – напевно вони і справді нащадки ельфів.
Бабуся не стала чекати і хвилини. Вона кивнула Кенді, а тоді без жодного попередження вхопила Террі і Роксану за передпліччя і потягнула на кухню. Хлопець все ще не оговтавшись від того, що щойно відбулося мовчки спостерігав за Елеонорою. А вона взяла з кухонної шафки чималу дорожню сумку і поспіхом почала заповнювати її різними продуктами, які діставала з холодильника.
— Біжіть по свої рюкзаки, — звеліла бабуся Террі і Роксані. – Поскладайте в них найнеобхідніший одяг. ШВИДКО!
Террі і Роксана одразу ж минувши маму, яка стояла в дверях вибігли з кухні. Перескакуючи по дві сходинки одночасно, хлопець піднявся нагору. Опинившись в своїй кімнаті він аби-як поскидав одяг з яким приїхав до бабусі у свій шкільний рюкзак. Закинувши його на плечі він знову спустився до кухні, але там вже нікого не було. Зазирнувши в коридор юнак побачив стривожену Роксану, яка нервово заломлювала руки.
— А де Елеонора і мама?- спитав він її.
— Ми тут, — промовила бабуся виходячи з дверей навпроти й несучи на плечах величезну сумку. Таку ж саму, правда трохи меншу несла і Кенді. Двома великими кроками вони перетнули коридор і вийшли під яскраве вранішнє сонце. Террі і Роксана були змушені дріботіти за ними.
— Нам треба якнайшвидше покинути село, — мовила Елеонора перекручуючи ключ у замку. – Сумніваюся, що гарнок тут один. Тому, Кенді, ти відправишся до ельфів, в королівство Енріналд. Я з дітьми теж піду туди ж, але іншою дорогою, щоб збити наших переслідувачів з пантелику.
Мама кивнула на знак згоди.
— Маю надію ми швидко дістанемося Енріналду. До того ж дітям потрібно десь трішки повчитись використовувати магію, яка закладена в них природою. Ти ж сама все чудово розумієш.
— А ельфи… — почала Кенді.
— Так, вони забезпечать тобі повний захист до нашого прибуття, я повідомлю їх про твій прихід, — перебила її бабуся.
Террі нічого не розумів. Про що це мама з бабусею говорить? Що це за королівство Енріналд? Чому вони повинні кудись тікати?
— Але я не знаю дороги до ельфів, — нервово сказала Кенді.
Елеонора на мить замислилась, а тоді махнула рукою і вигукнула:
— Роменд фетаро осорітес!
Террі зойкнув. Бабусю огорнула ціла хмара пурпурового туману. Кілька секунд її не було видно, а коли туман розвіявся, то всі побачили не просто Елеонору, а дві Елеонори. Вони були схожі до кінчиків волосся.
— Це моя точна копія, — пояснила одна з них. – Кенді, вона проведе і захистить тебе по дорозі до ельфів.
Террі вражено спитав:
— А ми?
Елеонора здивовано кліпнула.
— А що ви? Ви підете зі мною.
— Не подобається мені все це, — визнала мама.
Бабуся важко зітхнула.
— Це наш єдиний вихід, — сказала вона. – Інакше на нас знову нападуть істоти, куди сильніші за гарнока, і навряд я зможу захистити нас усіх.
Кенді закусила губу. Вона завжди так робила коли вагалася.
— Нам пора, — промовила одна з бабусь. – Бережи себе, Кенді.
Елеонора обняла її і міцно притиснула до себе, а тоді обернулася до Террі і Роксани.
— Попрощайтеся з мамою і вирушаємо.
Та їм і не треба було цього казати, вони вже і так кинулися в обійми матері. В Роксани з очей лилися сльози, в Кенді теж, а Террі міцніше стиснув повіки, теж ледь стримуючись, щоб не заплакати.
— Ну чого ви? – здивовано спитала мама витираючи сльози кінчиком рукава. – Ми скоро побачимось, обіцяю.
Трохи припинивши схлипування Роксана спитала одну з бабусь.
— А чому мама не може піти з нами?
— Тому, що це має бути відволікаючий маневр, який примусить істот трохи розгубитись і подумати, за ким з нас вони повинні йти, — пояснила Елеонора. – Це дасть нам трохи додаткового часу на втечу.
Вони разом вийшли через садову хвіртку на дорогу, яка вела до села. Знову обнявшись з мамою Террі, Роксана і справжня Елеонора попрямували в напрямку лісу, а Кенді з двійником бабусі пішла в протилежну сторону, до ріки. Шляхи матері і її дітей розійшлися, але вони обов’язково зустрінуться знову. Террі через кожні п’ять кроків озирався і поглядав на розмиту фігуру мами, яка все далі і далі віддалялася від них. Коли мама зникла з поля зору Террі поправив рюкзак на плечах й разом з Роксаною і бабусею зайшов в густий ліс.
Початок всьому покладено. Їхні пригоди (і нещастя також) тільки починалися.