Глава 05. Наказ – Книга Володарі води

Абраксас мовчки стояв у вологій, затхлій кімнаті, яку освічувала єдина свічка, що стояла на старому, вкритому подряпинами столі. Несподівано в кімнату без стуку зайшов його син — Нексус.
— Тобі варто спуститися в підземелля, — тихо сказав хлопець. – Ельмаєр говорить щось незрозуміле уві сні…але вона говорить! Щось про якогось Майла, чи Майка.
— В якому вона приміщені? – холодно спитав Абраксас.
— Я ж кажу, вона в підземеллі.
— Перенесіть її в камеру тортур, — звелів Абраксас хрипким, задоволеним голосом.
— Зараз усе буде зроблене, — запевнив його Нексус і махнувши своїм довгим чорним волоссям вийшов з кімнати, зачинивши за собою двері.
— Що ж вона ще від мене приховує? – прошепотів сам до себе Абраксас. – Ні, цієї миті не варто втрачати. У камері тортур вона здасться знову.
Він ще хвилину почекав, а тоді вийшов в темний коридор. Охоронці, які його минали постійно схилялися перед ним в поклоні. Як приємно усвідомлювати, що всі тебе бояться, як вогню. Коли всі проходять біля тебе зіщулившись і боячись втратити своє життя. Так, це невимовна насолода.
Абраксас спустився довжелезними сходами у підземелля. Тут повітря було насичене вологою, сирістю і криками полонених. Проходячи повз них він помітив у їхніх очах сльози болю і ненависті до нього. Але попри це на їхніх втомлених тортурами обличчях можна було побачити і страх. Звичайно, якби всі перестали його боятися, який би з нього був чорний володар.
Відкривши покриті цвіллю двері Абраксас зайшов у кімнату, в якій знаходилося залізне ліжко, а до нього була прикована стара жінка з гострими вухами і сивим волоссям. Біля неї стояв Нексус і ще якийсь чоловік з бездушними очима.
— Ну що, Ельмаєр, розкажеш мені щось нове? – прошепотів Абраксас.
— Чого…Чого ти ще від мене хочеш? – запитала вона тремтячи з голови до ніг. – Я тобі сказала те, що ти хотів знати.
— Ні, ні, ні, — холодно засміявся Абраксас. – Ти ще нічого не розповіла мені про так званого Майка.
У її очах можна було прочитати жах.
— Але як?.. – прошепотіла Ельмаєр. – Звідки?..
— Тобі варто контролювати себе тоді, коли ти спиш, — солодко промовив Нексус.
— То хто такий той Майк? – запитав Абраксас.
— Ніхто, — миттю відповіла жінка.
— Що ж, — вдавано зітхнув Абраксас й підійшов до каміну, в якому палахкотів вогонь. Простягнувши руку він витягнув звідти довгу, розпечену до червоного залізну палицю. – Доведеться повернутись до старих засобів, які змушують тебе говорити.
Без жодного попередження він притулив розпечений бік палиці до руки Ельмаєр. Приміщення наповнив її крик, сповнений страждання. Здавалося Абраксас отримував від цього насолоду. Його губи скривилися в зловісній посмішці, а зіниці розширились. Нарешті він відхилив вбік палицю.
— Майк – це його брат, — закричала Ельмаєр з затуманеними очами. – Брат-близнюк. На тильному боці руки у нього, як і в Террі Стоуна є шрам-півколо. Якщо вони об’єднають свої сили то це і буде заміною кристала Води.
Абраксас спохмурнів і підійшов впритул до Ельмаєр.
— Ну що ж, віщунко, — прошепотів він. – Тепер ти можеш уявити частину мого… незадоволення, якщо ти збрехала.
Тоді він повернувся до чоловіка, що стояв біля нього.
— Білозуб, візьми Нексуса і одного з тінь омарів і відправтесь за так званим його братом-близнюком, Майком. Бажано його привести до мене живим, але якщо щось піде не так – вбийте його.